Перейти до основного вмісту

15 найбільш дієвих стратегій поведінки,які допоможуть сформувати в дитини адекватну самооцінку


15 найбільш дієвих стратегій поведінки,
які допоможуть сформувати в дитини адекватну самооцінку

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите, і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається, як ти намалював цього слоника – у нього такий довгий хобот і великі вушка, як у справжнього…» - суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє ставлення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а й у присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речей, важливих для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина та визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність.Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина й потребує контролю, встановлення меж, але ще більше їй потрібен життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями та потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви дозволяєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама здатна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо в дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте поради. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім, питає в неї поради, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?», чи сім’ї взагалі: «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відомий психолог В.Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не накопичуються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що, сказавши дитині правду, істерики не уникнеш. Саме тому батьки часто брешуть і подають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з людьми. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, коли дізнається правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина зрозуміє, що батьки, говорячи правду, сприймають її як особистість, із якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «не можна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще й не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями та потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш гратися іграшкою, ти її зламав“. Ви, звичайно, можете допомогти дитині зрозуміти причини, через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким.Так ви можете принизити значимість малюка, особливо якщо він виявляється "гіршим" за когось. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного та психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Усе це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії.Тобто замість фрази «ти – ледачий», можна сказати «ти лінуєшся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов усіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, упевненість у своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – усе це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Після повернення із зони бойових дій

“Слава Богу, Він повернувся! Яке це щастя, що залишився живим!  Однак він не той самий, що був до. Він став іншим.  Рідна, кохана людина поруч, але водночас така далека й закрита.” Багато сімей переживають зараз важкі часи.  Коли відбуваються моменти возз’єднання – це неймовірно радісно та тепло.  Однак і такі події мають іншу сторону. Жахіття війни залишили свої відбитки й на душі, на тілі, та психіці воїна.  Після повернення, сторонньої допомоги потребують близько 30 % воїнів.  Більшість, за умови підтримки родини та оточення відновлюються самостійно приблизно  за пів року.  Тому дуже важливо, знати, як правильно підтримати героя на шляху зцілення. Що обов’язково розуміти близьким захисника? Те, що він відчуває, то нормально! Його реакції, розгубленість, тривога, спустошення,  заторможеність, агресія, сльози, внутрішній біль) – нормальні реакції на ненормальну ситуацію.  Це  симптоми бойового стресу, які були необхідними реакціями...

Вправи для розслаблення

 

«Тонка душа»: сила і вразливість чутливого темпераменту

  Можливо, ви не раз чули фрази: «Не приймай так близько до серця», «Ти занадто все відчуваєш», «Ну не перебільшуй». І, можливо, після таких слів ставало ще болючіше, бо ви й справді все відчуваєте глибше, ніж більшість людей. Це не примха і не слабкість – це особливість вашої нервової системи, з якою ви народилися. Це  чутливий темперамент. Темперамент – це вроджений стиль реагування на світ. Він визначає, наскільки швидко ми збуджуємося, як глибоко переживаємо події й як швидко відновлюємося після стресу. У людей із чутливим темпераментом нервова система ніби «тонше налаштована». Вони гостро реагують на події, слова, інтонації, навіть на зміну погоди чи настрою інших. Їх часто називають «занадто чутливими», хоча правильніше –  чутливими від природи. Хто ввів термін «високочутлива людина» Цей термін (Highly Sensitive Person) запровадила психологиня Елейн Ейрон у 1990-х роках. Вона провела десятки досліджень і дійшла висновку, що приблизно 15–20% людей мають особливий тип...